Весна, безшапченки і мудрість

DSC_0271

Сьогодні погода не зважає на календар.

Третій день березня, а у нас ще, як кажуть на західній Україні – зимно.

Всі люди вже мріють про тепло.

Дехто з підлітків нагадує мені слова з відомої колись пісні:  “Кипит наш разум возмущенный…”.

Розум у зовсім зеленої молоді кипить від обурення, що батьки ще заставляють носити обридлі за зиму шапки. А ще, звісно, температура в юній голові підвищується від скаженої весняної гормональної активності.

Так було і буде завжди.

І ми теж колись у їх віці виходили з дому у кроликових шапках, бо тоді тільки такі були, а вийшовши за дім, одразу ховали шапки до портфелів. І йшли такі щасливі на зустріч весні і обов’язковим шмарклям.

Потім, ставши батьками ми забували про ту свою радість безшапченків, і теж ставали для своїх дітей нудними брокотунами. А наші діти вели себе так, як за кілька років будуть вести себе й наші онуки.

Але коли не думати про шапки, то кожна людина, незалежно від віку мріє дати дорого копняка зимі, щоб вона нарешті пішла від нас на свою північ.

Втім є серед нас чудовий куп’янський поет Олександр Шаповалов, який по-філософськи нагадує, що не варто підганяти відміряний нам час.

Ось уривок його вірша на цю тему:

Куда ни глянешь — грязь, и небо вспухло тучами,
Тропинок к оптимизму не найти.
Пора безвременья досадная, тягучая.
Зиме пришел конец, весна – ещё в пути.

Недаром хочется, отринув все сомнения,
Покуда кровь не выпила тоска,
Придать процессии немного ускорения,
Не пожалев усилий для пинка.

Но каюсь, мысль моя нелепа и кощунственна.
Порой не грех умерить пыл и прыть.
Не так уж много лет на каждого отпущено,
Чтоб так бездарно время торопить.

 

Be the first to comment on "Весна, безшапченки і мудрість"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*