Любов до пісні через три війни

DSC_0619

Село Прилютове Куп’янського району знаходиться в низині біля кількох чистих і холодних джерел. Тут із давних давен всі дуже любили співати. Від пісень йде просто чарівна луна, адже високі бугри створюють навколо села своєрідний амфітеатр і співака чують в кожному дворі.

А коли ще парубком тут співав Петро Гарниця , то його чули аж за дальнім бугром у сусідньому селі Арсенівка.

Забрали його до царської армії на Першу світову війну. І потрапив він аж під Петроград. І навіть в окопах він співав українських пісень. Та так, що в лютому 1917 року солдата Гарницю запросили до головного військового хору Тимчасового уряду Керенського. Петро разом з тим хором виступав на головних сценах та площах столиці  колишньої імперії.

Згодом коли вляглися бурхливі революційні хвилі, Петро повернувся до рідного села. І там похвалився односельцям, про те що довелося співати в хорі Керенського. Прилютівці були не лише співучими, а й гострими на язик, і вони одразу стали по-вуличному прозивати Петра не інакше як Керенським.

Тоді в українських селах всі мали свої «позивні» і всі називали одне-одного саме прізвиськами, навіть не знаючи офіційних «паспортних» прізвищ.  Петро на те не зважав, адже знав, що народ скаже – як зав’яже і ніякі образи не допоможуть.

А люди невдовзі зрозуміли, що в часи воєнного комунізму таке прізвисько може мати страшні наслідки для Петра і поступово стали називати його просто Керею.

Він одружився на чудовій дівчині на ім’я Секрета. У них народилося четверо доньок Дуня, Марія, Аня і Уляна, які теж згодом співали так, що заслуховувалося все село.

53615603_424411088328100_1632379707565539328_n - копия (2)Петро Костович і Секретина Андріївна Гарниця

фото зроблене напередодні війни

Почалася Друга світова війна і Петро Костович Гарниця пішов на фронт, де й загинув у 1944 році при визволенні Угорщини. Війну медсестрою пройшла і донька Ганна. У Уляни – теж на війні загинув чоловік, і вона сама виховувала сина.

Вийшла заміж і Дуня, вона згодом народила донечку Любашу і померла. А Любашу забрала до себе її тітка Уляна і виховувала, як рідну дитину. Не зважаючи на скрутні часи, сестри інколи збиралися в Прилютовому у мами Секретини Андріївни і обов’язково знову співали.

53022878_2465928506773496_1379481343003459584_n

 

Так виглядало село Прилютове в середині 50-х років минулого сторіччя

Люба виросла і теж співала так, що її одного разу почули і запросили на прослуховування до головного хору України – хору імені Верьовки. Але не склалося.

Люба до Києва не поїхала, а вийшла заміж і народила донечку Таню Піскун. Яка теж почала співати чи не раніше ніж говорити.

Таня більше часу проводила не в Куп’янську з батьками, а в Прилютовому разом зі своєю бабусею та прабабусею. Вона з дитинства обожнювала не лише співати, а й слухати, коли зрідка збиралися мамини родичі і на кілька голосів співали українських пісень.

Минули роки, і вже Тетяна Піскун стала головною співачкою в сім’ї. Вони й досі з мамою Любов’ю Миколаївною часто згадують і разом співають насправді чудові народні пісні.

53121286_385659568899469_1302515438864826368_n - копия

Коли на Україну напали російські загарбники, мама й донька Піскун одразу стали волонтерами.

Любов Миколаївна не лише допомогала грошима й продуктами фронту, а й разом з подругами взяла під опіку солдатів, які тоді потрапляли до Куп’янської лікарні.

А Тетяна Валерієвна теж допомагала нашій армії і добровольцям матеріально, а згодом і разом з групою «Парк», і окремо з 2014 року наживо дала для наших бійців на всіх ділянках фронту більше 40 концертів.

Адже нашим хлопцям і дівчатам там на війні дуже потрібна підтримка тилу, в тому числі й українською піснею.

Ось так історія української співочої родини.

Ніхто з них ніколи не ототожнював любимі пісні і політику. Але жоден з них навіть не уявляв і не уявляє, що можна поїхати і співати під час війни десь перед окупантами.

Be the first to comment on "Любов до пісні через три війни"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*