Щастя – це…

IMG_0262

Сьогодні, 20 березня 2019 року, в усьому світі вшосте відзначається – міжнародний День щастя. Це свято започатковане ООН за ініціативою Королівства Бутан.

Звісно одразу з’явилися «бухгалтери», які створили цілі інституції і почали вести облік щастя та заносити проценти щастя у свої таблиці. Але то вже їхнє бухгалтерське щастя.

Колись за часів СРСР в школах на уроках літератури давали навіть вільну тему  для написання твору «Що таке щастя», як у відомому фільмі Станіслава Ростоцького «Доживемо до понеділка». І відома формула з цього фільму «Щастя, це коли тебе розуміють!» стала навіть своєрідним кліше, яке й досі полюбляють в соцмережах люди, які перепощують такі «крилаті» фрази…

 Щастя – як місто і як стан душі.

Для мене щастя ділиться навпіл. Це родинне щастя, куди нікого не варто пускати, і інше щастя, яким не гріх і поділитися.

Для мене щастя – це і місто Щастя, куди ми з групою Парк вперше потрапили спекотним літом 2015 року. Це великокаліберний кулемет БТРа, наведений просто в нашу машину на блокпосту при в’їзді до міста, і солдат в касці, розгрузці та броніку, який уважно звіряв наші паспорти з нашими, трішки зляканими, обличчями. Доречі, це вже був 21 блок-пост дорогою від Куп’янська.

Розбиті і вцілілі, але без вікон, будинки Щастя. В деяких, віконні отвори затягнуто поліетиленом і видно, що там за тим поліетиленом, живуть люди. А от вулиці містечка – зовсім порожні. На чудовій трасі, яка веде від Щастя до Луганська – страшні вирви від попадання російських «Градів».

Всі ті картинки промайнули за вікнами, доки ми, у супроводженні армійської машини, повернули до Луганської ТЕС, височенні труби якої побачили ще за десятки кілометрів. І дуже тішило те, що на самому вершечку найвищої труби майорить Державний прапор України.

Напередодні нашої поїздки у новинах повідомляли, що ту Луганську ТЕС знову обстріляли. І ми, поспілкувавшись, вирішили, що все одно поїдемо, хоча рідним і не казали куди саме, щоб вони не дуже хвилювалися.

Після побачених в Щасті подарунків «рускага міра» ми їхали принишклі. Аж раптом машина повернула на площу перед ТЕС, яка вся була засаджена чудовими квітами. І ми нарешті побачили цивільних людей – дві жіночки зі шлангів спокійно поливали ті клумби! Це нас вразило і заспокоїло одночасно.

Біля прохідної – дві стоянки. Одна для десятка машин, а друга для великої кількості велосипедів. Як потім з’ясувалося, на велосипедах на ТЕС щодня приїжджають працівники станції з навколишніх сел і навіть з окупованої території!

Станція працювала і продовжувала виробляти електроенергію у тому числі і для окупованого Луганська. ТЕС часто обстрілювали росіяни не тільки зі стрілецької зброї, але і з «Градів», артилерії та мінометів. «Градами» з боку Луганська було розбито і кілька потужних генераторів. Працівники станції відновили роботу вцілілих агрегатів і продовжували давати електроенергію.

На території дуже чисто, хоча в траві валялося багато різнокаліберних гільз і навіть цілих патронів з кулями. Будівлі в багатьох місцях посічені осколками та кулями.

А потім був концерт для воїнів і цивільних працівників станції. І були розчулені тіточки, які співали з нами всіх відомих пісень і багато з них розплакались, коли ми вперше завершили свій концерт, виконанням Державного Гімну України.

І була найвища нагорода від однієї звичайної працівниці з «тієї» території, яка витираючи сльози обняла Таню Піскун і сказала нам українською мовою: «Спасибі за ваші чудові пісні! А найбільше спасибі та уклін за те, що ви приїхали сюди, і, вибачте, не всралися, як інші!».

Виступали ми за будівлею одного з корпусів за 200-250 метрів від ворожих окопів на тому боці Сіверського Дінця. І нас там теж почули і відповіли кількома автоматними чергами вгору. А потім затихли і мабуть теж слухали відлуння нашого концерту.

А ще вражало батьківське піклування бійців Вікою Українцевою, яку мама відпустила з нами на той концерт. Наші солдати знали, що вона донька загиблого героя і всіляко хотіли їй догодити.

Ще одне щастя зі Щастя – це перша зустріч з нашим земляком, воїном Григорієм Забайрачним.

Я отетерів, коли там до мене кинувся обніматися здоровенний воїн зі словами: «Привіт, земляки! Ківшар, я ж тебе ще по заводському телебаченню колись бачив на Ківшарівці!». Ми всі з ним потоваришували і часто потім телефонували йому.

IMG_3544

А згодом на його прохання група Парк ще раз їздила туди з концертом вже напередодні Нового року. Їхали вже через відновлене місто Щастя, з новим дахами, з вставленими вікнами і з мирними людьми на його вулицях.

Але то вже інша історія, і інші щасливі зустрічі з нашими земляками на війні.

IMG_0271

IMG_0286

IMG_0314

IMG_3526

IMG_3575IMG_0330IMG_3555
оооIMG_0333

Be the first to comment on "Щастя – це…"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*