З історії Купянського парку. Частина 1

Черташ

Продовжуємо історичні публікації від нашого земляка Олександра Зубаря. Цього разу про чудову людину з недавньої історії Куп’янська.

«БАТЬКО» КУП’ЯНСЬКОГО ПАРКУ ФЕДІР ЧЕРТАШ

«Єдиний, хто не втомлюється,- час,
А ми живі, нам треба поспішати
Зробити щось, лишити по собі…»
Ліна Костенко

Міський парк культури і відпочинку – одне з найулюбленіших місць куп’янчан. Сюди вони приходять, щоб прогулятися його тінистими алеями, посидіти з друзями в кафе, пограти в шахи, молоді батьки приводять своїх малюків на дитячий майданчик, а для молоді в теплий сезон тут найулюбленіше місце для дискотек.

Наш парк – це окраса Куп’янська, його пам’ятка і гордість. І нехай він за розмірами і красою поступається таким відомим паркам, як Софіївський парк в Умані, Стрийський у Львові, Краснокутський дендропарк чи парк ім.Горького в Харкові, але це наш парк, він в нашому місті і саме цим він нам найдорожчий.

Найперші парки з’явилися ще в стародавні часи. Знамениті «Висячі сади Семиріади» можна вважати одним із найперших парків у світі. Характерно, що слово «парк» не тільки на всіх слов’янських мовах, а й на європейських вимовляється однаково.

Колись в довоєнні часи в Куп’янську було 3 парки – «Міськпарк», «Андріївський» і «Боф».

З роками з них залишився один – міський парк, який носив ім’я Т.Г.Шевченка. В ньому був танцювальний майданчик, літній кінотеатр, більярдна, павільйони, які в народі називали «генделиками». Згодом ім’я Т.Г.Шевченка «батькам» міста мабуть здалося занадто «буржуазно-націоналістичним» і парку присвоїли ім’я більшовички Людмили Мокієвської.

А наприкінці 70-х років минулого століття в нашому місті з’явився ще один парк, який став центральним. І з’явився він виключно завдяки ідеї і неймовірним зусиллям куп’янчанина Федора Черташа, якого з повним правом можна назвати «батьком» цього парку.

Народився Черташ Федір Никифорович в 1902 році в с.Правохоморне, Полонського р-ну, Хмельницької обл. в багатодітній селянській родині, яка налічувала 11 душ. В 1926 році він закінчив Житомирський сільськогосподаський інститут за фахом агроном-полевод. До війни працював на Вінничині районним агрономом.

Під час війни через слабкий зір не був призваний до війська. Але фронту потрібний був міцний тил і Ф.Черташа, як спеціаліста сільського господарства направили в Сталінградську (нині Волгоградська) область Росії, де він працював заступником директора, а згодом директором радгоспу, вирощуючи хліб для фронту і тилу.

Після війни Федір Никифорович працював на Харківщині агрономом, заступником директора і директором радгоспів, в Харківському обкомі КПУ.

А в 1947 році переїхав до Куп’янська, де працював завідуючим райвідділом сільського господарства, директором інкубаторної станції, завідуючим міжрайонним відгодівельним пунктом. Він був учасником чотирьох Всесоюзних сільськогосподарських виставок в 1939, 1940, 1941 і 1958 роках.

Вийшовши на заслужений відпочинок, Федір Никифорович дуже швидко занудьгував без роботи. Адже він належав до того покоління, яке прийнято називати сталінським. Ці люди були привчені «вождем всіх народів» працювати, ніби роботи, не знаючи втоми, відпочинку, ні на що не нарікаючи, нічого не вимагаючи, за мізерну зарплату, а в колгоспах взагалі працювали безоплатно, дякуючи за все це «вождю і вчителю». Бо кожен знав, що у нього є вибір або тяжко працювати на відносній свободі, або ще тяжче на каторзі десь у вічній мерзлоті неосяжного ГУЛАГу. Це в кращому випадку. В гіршому, що найчастіше траплялося – куля в потилицю як «ворогу народу». Тому сталінське покоління без роботи себе не уявляло.

Не уявляв себе без неї і колишній агроном та відповідальний партійний працівник Федір Черташ. І він не став нудьгувати, а почав шукати де б з користю для людей застосувати свою, ще не розтрачену до кінця, кипучу енергію. І знайшов.

Спочатку за його ініціативи і під безпосереднім керівництвом на центральній куп’янській вулиці Леніна старі дерева, що вже доживали свій вік і незабаром мали перетворитися на сухостій, замінили молоденькими липами. Нині його липки вже зовсім дорослі красуні.

А потім у Федора Никифоровича виникла ідея створити в Куп’янську новий парк, набагато більший і красивіший за існуючий. Спочатку він вибрав місце під нього. Це були зарослі дерев, кущів і бур’яну на вул.Леніна, куди куп’янчани викидали свої побутові відходи. Далі треба було пробити дозвіл на будівництво і виділення на це коштів. Довелося скористатися своїми зв’язками як колишньому працівнику обкому партії. Це спрацювало.

І він домігся не тільки дозволу на будівництво нового парку, а й був призначений директором цього будівництва на громадських засадах. Тобто без зарплати. Та Федір Никифорович і не думав про неї. Зарплата для нього була не головним. Головним було залишити куп’янчанам на пам’ять після себе парк, який він вже змалював у своїй уяві.

Слід відзначити, що Федір Никифорович був відомий в Куп’янську художник, мав персональні виставки, його картини нині прикрашають оселі його доньки Зої Федорівни і онуків. При зустрічі Зоя Федорівна показала мені всі креслення і ескізи майбутнього парку, які розробляв її батько.

За його задумом від парку до Оскола повинні були вести красиві сходи, на кшталт Потьомкінських в Одесі, з ліхтарями та скульптурами. В перспективі їх мала доповнити канатна дорога. Задумів було багато, але треба було обмежуватися виділеними коштами. А їх було не густо. Та й час був обмежений. Адже наближалося 50-річчя більшовицької революції і відкриття парку треба було будь-що приурочити саме до цієї дати.

Два роки Федір Никифорович не тільки безоплатно, а й часто витрачаючи власні кошти з своєї пенсії, не рахуючись з часом, невтомно трудився над своїм дітищем, вкладаючи в нього всю свою душу.

За браком коштів і часу довелося відмовитися і від сходів до Оскола, і центральний вхід зробити набагато скромніший. Щоправда, вдалося відстояти декілька скульптур і фонтан.

Та найголовніше досягнення Федора Черташа – це «Чортове колесо». Адже на той час його не було в жодному районному центрі України. Дізнавшись, що в парк ім.Горького в Харкові придбали нове «Чортове колесо», а старе будуть демонтувати, Федір Никифорович підключив всі свої зв’язки не тільки в Харкові, а й у Києві. Це знову зпрацювало. І він домігся, щоб саме йому віддали для Куп’янська старе колесо. Куп’янчани і досі катаються на ньому, навіть не підозрюючи кому вони повинні цим завдячувати.

На початку листопада 1967 року за участі сотень куп’янчан міський парк культури і відпочинку урочисто відкрили. Це було справжнє свято. Були урочисті промови, перерізання стрічки, багато музики, радісних і щасливих облич. Федір Никифорович був призначений директором вже не будівництва, а існуючого парку, до того ж вже з посадовим окладом.

В новому парку на центральній алеї був фонтан з скульптурним зображенням спортсменки (нині не існує), 2 танцювальних майданчика – для молоді і для тих кому «за…», скульптури школяра і школярки та матері з дитям, багато атракціонів, літній кінотеатр, павільйони, дитячий куточок.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

А ще завдяки старанням особисто Федора Никифоровича в міськпарку було відкрито художню майстерню, яка, на жаль, нині не існує. А в ті часи куп’янські художники тут виконували замовлення на художні роботи, створювали свої картини, влаштовували персональні виставки. Це була навіть не майстерня в буквальному розумінні її слова, а осередок творчої інтелігенції нашого міста.

Пропрацювавши кілька років директором, створеного ним парку, Федір Никифорович знову вийшов на пенсію. Але і після цього він ще встиг організувати закладку парків в трьох селах району.

Нестало цієї чудової людини в 1984 році. Прожив він 82 роки, яуі повністю віддав служінню людям.
У 2017 році  у нашого парку 50-літній ювілей. З роками у нього будуть ще й столітні ювілеї. І не один. Адже йому жити разом з нашим містом ще не одне століття.

Хочеться вірити, що серед куп’янчан знайдуться вдячні нащадки, які в полувіковий ювілей згадають теплим словом і його засновника Федора Никифоровича Черташа. А ще краще, якби до цієї дати на центральному вході до парку відкрили меморіальну дошку на честь його засновника. Щоб всі наступні покоління куп’янчан знали і шанували ім’я «батька» нашого парку. Він цього заслужив.

P.S. Автор щиро вдячний доньці Ф.Н.Черташа Зої Федорівні Короткій та його онуку Віталію Васильовичу Закопайлу за надані матеріали для цієї публікації.

Олександр ЗУБАР
член Національної Спілки журналістів України

Be the first to comment on "З історії Купянського парку. Частина 1"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*