Про ніч на Івана Купала

DSC07137

У четвер, 6 липня на Склярівському пляжі, що на вулиці Мічуріна – 98 з 20-00 до 22-00 знову відбудеться міське свято “Ніч на Івана Купала”.

Ось що написав про обряди і звичаї мешканців Куп’янського повіту на свято Івана  Купала відомий вчений  Петро Іванов у своєму чудовому дослідженні «Жизнь и повѣрья крестьянъ Купянскаго уѣзда, Харьковской губерніи» :

“Напередодні Різдва  Іоанна Предтечі, ввечері як зайде сонце і стемніє, селянська молодь, парубки й дівки збираються на свято Івана Купала. В поселеннях, що знаходяться вздовж річок – десь на березі річки подалі від будівель. У степових хуторах – на піднесених місцях. Там розводять вогнище, здебільше з соломи.

В місті Куп’янську і у великих слободах вогнища можуть і не розпалювати, а замість вогню ставлять кущі кропови, чортополоху або терну. Доросла молодь не приймає участі у святі Купали, так що розпорядниками і учасниками святкування бувають лише підлітки, хлопчики й дівчатка.

В деяких слободах, наприклад в слободі Кабаній, зберігся старовинний звичай купатися до того, як стрибати через вогонь, причому купаючись, занурюються з головою лише одного разу. Після купання дівчата одягають на голови вінки, які сплетені з різних польових і городніх квітів. Найчастіше це сокірці, барвінок, ногітки, дзинозиверь, або мальва, рожі.

А хлопці цього дня зрубують молоде деревце чорноклену. Дівчатка надівають на це деревце свої віночки і несуть його на обране для свята місце, де і втикають його в землю, а вінки знову одягають собі на голови.

Деревце це і називають Купало, або Купайло.

Стрибають через вогонь зазвичай парами – хлопець з дівчиною. А підлітки скачуть через кропову без порядку.

Хлопець, знявши з дівчини вінок, одягає їй на голову свою шапку, а собі той вінок. І схопивши дівчину за руку – стрибає з нею через вогнище.

Інколи двоє хлопців, взявши дівчину з обох боків під руки переводять її через вогонь.  Причому страждають від цього не лише спідниця та чобітки, а нерідко й ноги дівчини.

Перескочивши через вогонь, пара проходить навколо «Купали» і стає позаду інших учасників, знову розмінявшись шапкою та вінком.

Всі присутні співають таких пісень:

Вигрівало сонечко на Йвана!

Та купався Іван, та в воду упав.

Скрізь вода полинула

А на морі хвиля була

А на долині роса впала

А на вулиці Купала під Івана!

Або так:

 Ой вербе, вербе, вербице.

Час тобі, вербице, ровитися

Час тобі, Василько,  женитися.

- Ой ще не час, ще не пора:

Щей  моя Маруся молода.

Я не буду женитися до Івана,

Ще ж моя Маруся не гуляла,

В червоних черевичках не скакала.

Після того, як кожна пара тричі перестрибне через вогонь, вогнище гаситься і молодь розходиться. А там, де скакали через кропову або будяки –  ці рослини збирають і кидають в річку.

Вдома дівчата знімають вінок з голови і кидають його через голову на стріху хати. А інде зберігають вінок на горищі, приписуючи йому цілющу силу.

Кажуть, що йдучи від Купала не можна озиратися, щоб не догнала відьма, яка обовязково там присутня.

А якщо хочете узнати, яка з бабів в селі відьма, то візміть від Купальського вогнища  золи, зав’яжіть її в тряпчину і йдіть додому не озираючись.  Наступного дня баба-відьма з’явиться до вас і попросить у вас цю коштовність: «Віддай мені те, що у тебе є!», маючи на увазі купальську золу.

В цю ніч не відлучають телят від корови, щоб відьми не пошкодили коровам

– Золу від Купальського вогнища збирають і закопують під воротами загороди, щоб відьма не ходила туди до корів.

– Цієї ночі рвуть подорожник, який вживають проти різних пухлин

– А ще лякають дітей, кажучи, що цього дня не можна купатися, бо русалки у воду затягнуть.

А наступного дня, на Різдво Іоанна Предтечі дівчата роблять з соломи велику ляльку, одягають на неї плаття, вішають на шию намисто, прикрашають їй голову стрічками та квітами і самі надівають собі вінки на голову.

Цю прикрашену стрічками та квітами  ляльку в Куп’янську називали Маринка або Морена, а в деяких слободах – Уляна або Катерина.  Ляльку носять по всім вулицям у супроводі натовпу дітлахів. А потім несуть її до річки, де знімають з Маринки всі прикраси кидають її у воду. Щоб лялька швидше втопла – привязують до неї камінь. В Куп’янську кидали до річки не одну Маринку, а й Купалу разом з нею, а потім ті хто приніс ляльку і самі починали купатися. При тому занурюють Маринку  руками приспівуючи:

Втопла Маринка, втопла!

Тільки її кісонька зирнула!

Або так

Пішла Маринка топитися,

А за нею дружечки – подивитися.

-Не топися Маринко, не топися,

Оглянися на своє дитятко, подивися.

Старі бабці говорять, що купатися з Маринкою не можна, бо завжди, лише Маринка зануриться у воду, налітає сильний вихор. Це нечиста сила явилася за Маринкою, яка є старшою русалкою.

В деяких місцях куклу ліплять з жовтої  глини. Щоки їй намазують червоною глиною, брови малюють сажою, а замість очей встромляють дві вуглинки.

В слободі Арапівка,( де більшість мешканців москалі) після того як дівчата кидали Маринку у воду, до них приходили парубки з горілкою. Всі сідали на березі, пили горілку і закушували хлібом.

Повернувшись додому дівки ховали свої вінки, які зберігали весь рік, вживаючи сушені рослини тільки як ліки.

Після Купала в слободах наступала тиша – все активнее життя переходило в поля, де розпочиналися жнива, час збирання хлібів.”

afisha._ivanakupala_2017

 

Be the first to comment on "Про ніч на Івана Купала"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*