Спомин очевидців голодомору на Куп’янщині

Головна 2

Сьогодні День памяті жертв організованих комуністами голодоморів в Україні.

А жертвами були саме українці і саме основа-основ нашого народу – люди села, трударі хлібороби.

Символічно що в Куп’янську меморіал пам’яті мільйонів заморених комуністичною владою встановлено саме на місці де стояв пам’ятник ідейному натхненнику цього злочину Йосипу Джугашвілі, за прізвиськом “сталін”.

Руками місцевих мерзотників режим вирішив поставити на коліна український народ, який ніяк не сприймав “великі” діла кремля і не хотів йти до колгоспів.

А чому не хотів? А тому, що керівниками в колгоспи комуністи ставили представників так званих комітетів бідноти. А хто в українському селі був біднотою? Це або ледарі, або волоцюги, які не хотіли працювати і не вміли господарювати.

Я все життя пам’ятаю, те що розповідали про голодовки мої бабусі. Тоді ще не було сучасного терміну “голодомор”, та від слова “голодовка” обидві бабусі починали плакати.

Ось розповідь по їх споминам

Все розпочалось з того, що в нашому селі Притулове всіх мешканців зігнали на вигін і “полномочені” з міста повідомили, що в селі тепер буде колгосп. Колгосп імені товариша Сталіна.

І що всі мають за списком, складеним комітетом бідноти, зігнати своїх корів у нову загороду, зведену на піску. Відтепер це буде колективна власність.

А керувати колгоспом поставили місцевого “бідняка”, який був звичайним п’яничкою. Оскільки той голова сам нічого за душею не мав, то й клепки в нього не вистачало подумати, що робити з тією скотиною.

Голова та правління нового колгоспу разом з “полномоченими” голосно заспівали “Інтернаціонал” і збори закінчилися.

“Новпомазаний” голова колгоспу, з такими-ж як і сам, членами правління, розійшлися по домівках. А корови лишилися.

Підходив час вечірньої дойки. Корови у загороді почали ревти.

А за загородою плакали їхні колишні господарки. Жалко скотину, але сторож з “ружжом” не підпускає. І те, що корів потрібно доїти, йому байдуже. Поплакали жіночки, та й попленталися по домівках.

Але ж корови ревуть! Набридло це сторожу слухати і він поночі залишив свій пост. А зраділі притуляни розібрали скотину по домівках.

Через день у село приїхало НКВД.

Заарештували кількох самих працьовитих, а тому самих заможних притулян. Доречі, разом з ними “пов’язали” і того сторожа. Відвезли до Куп’янська і більше їх ніхто й не бачив.

Корів знову зігнали у загороду  і виставили уже солдатську варту.  Та нарешті заставили жінок доїти та годувати “колгоспних” корів.

А от у сусідніх селах Глушківка та Колісниківка і солдати не допомогли. Повбивали їх селяни.

Озброїлись чоловіки, розігнали правління колгоспу, а  коней, корів, волів і своє  знаряддя розібрали по домівкам. Та за кілька діб прийшли регулярні війська, які доречі було складено з призовників родом із московії, і жорстоко подавили повстання селян. Багато люду загинуло у боях, і багатьох було засуджено на смерть, та до концтаборів.

Це, на жаль, хоч і кривава, але зовсім біла сторінка історії Глушківки та Колісниківки. І про те героїчне повстання народу проти радянської і колгоспної влади майже ніколи не згадують.

Таких повстань по всій Україні було чимало. Це розлютило комуністичну верхівку і почалася страшна більшовиціка помста.

Восени 1932 року по Притуловому пішли з обшуками та конфіскацією. Забирали все, що люди заготували собі на зиму. Оскільки у реквизиторів було лише дві підводи, обшуки йшли повільно.

Люди ночами стали ховати збіжжя. Закопували на городах, запихали у стріхи хат та сараїв, несли в очерети над річкою.

Але село є село. Там всі все знають, і знайшлися свої павліки морозови. Реквизитори стали ходити з металевими щупами, зробленими з шомполів від гвинтівок. Вони ширяли шупами у перини, у стріхи та у скопані городи. Не гербували перевіряти навіть кучі перегною. І забрали майже все.

Настала зима і почався голод. У малесенькій річці виловили всіх в’юнів та іншу рибу, побили та поїли собак. Ловили та їли горобців і ворон.

Хто молодший – забирали сім’ї та пішки йшли ярками на Донбас. Там на шахтах та заводах годували.

Вздовж залізниці стояли війська, і виїхати на Донбас або до Росії, не давали.

Українські села голодували, за безцінь продаючи в місті все що можна було продати, щоб купити щось поїсти.

Самими страшними стали лютий та березень. Холод і голод. Люди вимирали цілими сім’ями.

Дехто намагався по снігу таки вирватись на Донбас. Але доходили одиниці. Багато притулян так і замерзли у засніжених ярках, не дійшовши навіть до Кислівки. І потім весною люди у тих ярках знаходили об’їдені вовками кістяки цілих родин.

Мою рідню по маминій лінії спасла моя двоюрідна бабуся Наталка Корніївна, якій повезло знайти  на початку березня десь в рештках соломи сімейство їжаків. Їх варили і їли.

А родину батька, якому у 1933 році виповнився рік, спасло те, що мій дідусь працював чоботарем у якійсь районній кооперації і там платили хоч малими, але грошима. А батька та інших дітей ховали від ока людей, бо знали, що були випадки канібалізму.

Люди помирали і помирали.

Вижили ті, хто дотягнув до весни, коли почала вилазити трава. Їли й траву, а ще шукали корені козельців. Страшний був час.

І старі люди потім боялися навіть пошепки розказувати це нам, уже своїм онукам. Бо за 1933 роком була ще й голодовка 1947 року, коли Джугашвілі посилав ешелони зерна європейським країнам, які потрапили в тенета соціалістичного концтабору.  А українці, які пережили страшну війну, помирали від “мудрого” сталінського керівництва.  А ще між голодовками був розгул арештів та розстрілів 1937-38 років.  Багато людей згинуло та зникло. А ті що вижили потім боялися все своє життя.

1 Comment on "Спомин очевидців голодомору на Куп’янщині"

  1. Вольный слушатель | 26/11/2017 at 5:55 pm | Відповіcти

    Выбил тогда сталин костяк украинского народа, основа генофонда полегла от голода и в лагерях ГУЛАГа. Выжили в основном те, кто смог приспособиться к новым порядкам. Много развелось с тех пор приспособленцев, которые до сих пор думают только о себе. И не даёт им этот страх (инстинкт самосохранения) понять, что сколько бы у тебя ни было денег не будет тебе счастья, если вокруг тебя нищета, развал, ненависть и злоба. И строят эти нувориши высокие заборы вокруг своих дворцов, оборудуют камерами, обматываются колючкой, нанимают охрану и, получаются, что живут как ЗАКЛЮЧЁННЫЕ.

Leave a comment

Your email address will not be published.

*