Ще одна історична пам’ятка нашого міста

DSC08703

Сьогодні біля історичної будівлі колишнього духовного училища, а нині типографії, зібралося багато людей. Вони прийшли з доброго приводу, щоб згадати і вшанувати пам’ять відомого куп’янського журналіста, правозахисника, футболіста, колишнього депутата міської ради, патріота України Сергія Львовича Габрієлова.

Сергій Габрієлов народився 1 березня 1946 року в сім’ї вчителя початкових класів Зінаїди Степанівни Ніколенко і журналіста Куп’янської міськ-районної газети «Колективний шлях» Льва Моісеєвича Габрієлова.

Родині, до того, прийшлося кілька разів переїжджати. Льва Мойсейовича направляли на роботу в Дворічанський район, а потім на багато років у далекий Узбекістан, де він був директором радгоспу. Згодом родина повернулася до Куп’янська.

Сергій був п’ятою дитиною в цій дружній сім’ї. Мама на той час всю себе присвятила вихованню дітей, а тато працював в газеті. Дякуючи батькам, в родині всі діти багато читали і любили спорт.

Сергій, як і всі повоєнні хлопці, мріяв бути футболістом і офіцером. Перша його мрія здійснилася сама собою, адже в футбол він почав грати змалечку. Грав за дитячі команди, за команду своєї рідної Куп’янської школи №6. І вже у 16-річному віці його запросили до дорослої команди – куп’янського «Спартака». Вболівальники полюбили цього технічного, прудконогого, хоча й дуже худорлявого футболіста, якого всі називали за футбольним прізвиськом «Пєля».

Одночасно Сергій Габрієлов вступив до Куп’янського авто-транспортного технікуму. Потім він був призваний до лав радянської армії і потрапив аж на самий край нашого континенту. Йому довелося служити у ракетній частині на острові Путятіна, що знаходится за 50 кілометрів  від Владивостока в Японському морі.

Служба в армії дозволила Сергію здійснити свою другу мрію і стати офіцером.

Він вступив до Центральних офіцерських червонопрапорних курсів зенітно-ракетних військ протиповітряної оборони у воєнному містечку Костерьово, що знаходилось у Володимирській області. Сергій потрапив на факультет замполітів.

Після закінчення курсів лейтенант Габрієлов служив в різних частинах на півночі СРСР. У заполярному містечку Андерма, потім офіцерська доля знову занесла його на острів. Цього разу це був острів між Баренцевим і Карським морями. В той час на архіпелазі Нова Земля, до якого входить той острів, проводили випробування атомних і водородних бомб. І багато людей, у тому числі і Сергій Габрієлов отримали там величезну дозу радіоактивного випромінювання.

Робота замполіта вимагала і співпраці з військовою прессою. Саме тоді Сергій почав писати статті до окружних армійських газет. Ці публікації дозволили йому вступити на факультет журналістики Львівського військового політичного училища.

Так Сергій Габрієлов став потомственним журналістом і пішов дорогою свого батька.

Звільнився з армії Сергій Львович у званні майора і оселився в рідному Куп’янську. Спочатку він працював в тій же газеті, де раніше журналістом був його тато, тільки тепер газету перейменували у «Червоний прапор», а потім у «Вісник Куп’янщини».

Одночасно Сергій спробував свої сили у якості спортивного оглядача студії телебачення Куп’янського ливарного заводу, а потім і Куп’янської теле-радіо компанії.

Черговою і найвищою його журналістською висотою стала робота в газеті «Франт». Тут він був і журналістом, і головним редактором. Сергій Габрієлов стояв у витоків незалежної преси в нашому місті.

Під його орудою газета стала найпопулярнішою у місті і улюбленою багатьма читачами не тільки Куп’янщини.

Куп’янчани високо оцінили його принципову та патріотичну позицію і Сергія Львовича було обрано депутатом міської ради. Як депутат він почав займатися правозахисною діяльністю. До нього, як в останню інстанцію йшли ті, хто не знаходив ні правди, ні захисту, ні допомоги в різних кабінетах та судах. І всі отримували у нього  і захист, і допомогу, і мудру пораду та щіре співчуття.

Адже Сергій Габрієлов був палким патріотом рідного міста і України, прямим та правдивим  і принципово не йшов на угоду з совістю

Сергій Львович не дожив кількох місяців до свого 60-річчя. Його раптова смерть у грудні 2005 року просто ошелешила все місто, адже ніяких приводів, ніяких важких хвороб у нього не було. Втім він мабуть щось таки відчував, бо напередодні, на передноворічній зустрічі він встиг поспілкуватися з багатьма своїми коллегами по депутатському корпусу. І казав того вечора всім нам тільки приємне і просив вибачення, якщо він чимось ненароком образив…

2017 року за ініціативи коллег, близьких та рідних було вирішено увіковічити пам’ять Сергія Львовича Габрієлова  і встановити на його честь пам’ятну дошку. Цю ідею підтримали підприємці та фермери і от сьогодні пам’ятну дошку відкрили дружина Сергія Львовича Лідія Олексійовна Глоба і його молодший брат Юрій Львович Габрієлов.

З добрими словами і спогадами про Сергія Габрієлова виступили депутат обласної ради, заступник міського голови Геннадій Мацегора, голова районної ради Геннадій Ківшар і друг дитинства та юності, партнер по дитячим і дорослим футбольним командам Віталій Федорович Котов.

DSC08695

 DSC08694

DSC08696

 DSC08698

DSC08700

 IMG_3479

IMG_3454

 DSC08702

DSC08704

 

1 Comment on "Ще одна історична пам’ятка нашого міста"

  1. Когда на стадионе “Оскол” был футбол Сергей Львович частенько раздавал листовки. Информация о соперниках, составы команд и их турнирное положение. Я тогда был малой – всегда бегал за ними. Эх… :)

Написати відповідь до Виталий Скасувати відповідь

Your email address will not be published.

*