Що робилося в Колодяжному

Колодяжне

Куп’янська округа

Адміністративний поділ Української соціалістичної радянської республіки, скорочено УСРР, з квітня 1923 по липень 1930 року складався з округ. Всього за ті роки в Україні кількість округ мінялася від 53 до 41.

Зверніть увагу: не з округів, а з округ.  І територіальна одиниця «округа» мала жіночій рід.

Як і деякі інші слова, які чомусь згодом змінили свою «стать». Зокрема, тоді з різних приводів комуністами проводився не «парад», а «парада».

Отже, до Куп’янської округи  за даними на 1 жовтня 1925 року входило 11 районів: Куп’янський, Бурлуцький, Волосько-Балаклійський, Вільшанський, Дворічанський, Кабанський, Ново-Дуванський, Жовтневий, Покровський, Сватівський і Синьківський.

Населення Куп’янської округи у 1925 році становили 384 300 осіб.

Національний склад населення Куп’янської округи за переписом 1926 року : українців – 84,1 %, росіян – 15,9 %.  Населення округи тоді вже складало 424 100 осіб.

Така різниця кількості населення  за один рік сталася тому, що упродовж існування округи, її межі і склад не раз змінювалися.

Паскудний матеріал в газеті “Вісті ВУЦВК”

В столиці УСРР місті Харкові в ті роки виходила газета “Вісті ВУЦВК”.

Цього разу пропоную прочитати великий матеріал від 27 лютого 1929 року під анонімним псевдонімом “Проїзжий”.

Звісно, що вже тоді газета жорстоко рецензувалася комуністами і за тим псевдонімом ховався якийсь партійний чин.

Зверніть увагу, як цей “Проїзжий” ненавидить людей, які тоді жили в селі Колодяжному (нині Колодязному), Дворічанського району.

Особливо він казиться коли пише про заможних селян і сім’ю священника.

Заможних, а отже найпрацьовитіших тоді, за вказівкою Сталіна в СРСР  називали російською мовою “кулаками”, а українською “глитаями”.

Чому так? А тому, що працьовиті господарі не хотіли об’єднуватися з лінивими і тому бідними односельцями.

У заможних знову і знову все забирали: і збіжжя, і коней, і волів, і корів. Звісно люди викручувалися, як могли. А в колгоспах і врожаї були ніякими, і корови не доїлися…

Та й партійні “пропагандисти освобождьонного труда” мали значно менше поваги у людей, ніж священники.

І тому всі невдачі початку “колективізації” комуністи списували не на дурне бідняцьке керівництво, а на внутрішніх ворогів, до яких одразу віднесли “глитаїв” та попів.

Над Україною вже висів привід голодомору, яким за три роки у 1932-33 р. Сталін і його посіпаки покарали вільне українське селянство.

 
e76bbb210ede5ddf070dbe25273d42d9.jpg
 

 

Be the first to comment on "Що робилося в Колодяжному"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*