Куп’янський словничок

DSC_0208

Періодично на різних харківських сайтах з’являється тема про особливі харківські слова, по яким харків’яни легко пізнають своїх.

Вважається, що ніхто з харківців ніколи російською не скаже :  «Я из Харькова». Справжній абориген нащого обласного центру говорить : «Я С Харькова!». Там всі розуміють, що таке тремпель, Благбаза, Стєкляшка, Барабан тощо.

 

Я вирішив спробувати згадати, які слова зрозумілі лише для мешканців Куп’янська та Куп’янщини.

Тільки у нас люди вірно розуміють:  як можна жити на стадіоні, або на тєлєвишці, на інтернаті, на сахзаводі, на узлах, на кругу на ковшах, на загреблі. І лише у нас є  ЗападнА з наголосом саме на останній літері “а”.

Скуповуватись у нас ходили не на ринок, а на базарь або товкучку.

Деякі старі люди їздили й досі їздять на автобузі.

Колись чоловіки ходили відпочити до ганделика або генделя.

Випити тоді любили пляшку мухи, або біоміцину – так по народному називали яблучне вино, яке випускалося на винзаводі в Грушівці. А офіційно – це вино Біле міцне. На його етикетці була погано намальована гілка яблуневого цвіту, на якій сиділа величезна бджола, більше схожа на муху. І коштував той шмурдяк 1крб 02 коп.

А горілку в магазині називали по ціні, промовляючи якось одним словом, як пароль: двавосемдесятсемь, або тришестьдесятдве. Пляшку горілки, яку закривали пробкою з товстої фольги але без язичка, за допомогою якого можна було її відкрити – називали «безкозирка»

Всі знали, що таке вистояти чергу у Затишку, Ромашці, або у Ранку. Так називалися продуктові магазини.

Ручна водорозбірна колонка чомусь називалася – басейня.

Багато куп’янчан працюють на молочці або на мекека (МКК), на рибці (UFC), або на гвоздильному (так раніше називався завод «Метиз»).

А невеличкий заводик, який випускав керамічну цеглу люди називали кирпичачий завод.

Влітку у нас ходять не просто на пляж, а на Скляр, на Солдатське, на Купалку, на Спасалку, на Куток, на Ляхове, а то й на Черпалку тощо. А вузловчани спочатку колись ходили на пляж До тьоті Каті, а потім, коли та жіночка, що жила поруч стала старшою – До баби Каті.

Сєбєль, чабак, ласкиря, бубирь, миньок – це споконвічна куп’янська назва нашої риби. А з риби у нас роблять тараньку.

Свинячий шлунок завжди звався кендюх. І саме так, правда позаочі, називали пузатих мужиків, які дуже багато їли. А ще з кендюха робили дитячу забавку – торохтушку. Кендюх вичищали, мили, кидали в середину кілька сухих горошин, надували і зав’язували. Коли кендюх добре висихав – горошини в ньому дуже голосно торохтіли.

Вже зникла багаторічна народна назва одного навчального закладу: конно-балєтна школа. Але ще всі розуміють коли хтось каже: Я вчуся в мєдухє, або в тєхнарє, або в бурсітеті.

Раніше батьки та вчителі лякали дітей:  Будеш погано вчитися – переведемо на Садову. Бо саме на цій вулиці була школа для дітей з вадами розвитку.

Абрикоси в деяких селах називали жерделі. Аґрус завжди називають кряжовником. А на вгородах  койде ростуть  кукургудза, сояшники, ханьки, кабаки… А полоти там потрібно лободу, щирицю і березку

А ще в місті Куп’янську завжди боялися раклів, як здавна називають ворюг.

Власне, я не претендую на абсолютну точність цього поста, бо цей ряд можна продовжувати кожному на свій розсуд. І якщо хтось згадає ще якісь куп’янські слова – пишіть.

 

 

Be the first to comment on "Куп’янський словничок"

Leave a comment

Your email address will not be published.

*